Багато багато років тому, коли на Берковеччині був стародавній монастир, а точніше монастирське пасовисько, отець Роман, спостерігаючи за своїми вівцями, став свідком чуда. Він примітив, що вівці, які їдять червоні ягоди, з невисоких дерев, чи то швидше кущів, що ростуть поруч із пасовищем, поводяться дуже весело.
Ті кущі невідомо як там з'явилися, але, наскільки він пам'ятав, саме в тому місці років так зо три-чотири зупинявся невеликим табором мандрівник з далекої південної країни на ім’я Ібн Батута п’ятий. Так так, пра-пра-правнук чи може іще більш дальній родич того Ібн Батути, що мандрував Україною десь у XIV сторіччі. Монах Роман був не з тих занудних, що цілими днями тільки і читають молитви, і, будучи сміливим сином Божим, вирішим скуштувати ягоду. Ягода так йому сподобалась, що він одразу з'їв цілу жменю. І це так його збадьорило, що сон так і не прийшов до нього аж до кінця наступного дня.
Ця пригода стала справжнім одкровенням, і врешті він почав пригощати тими ягодами інших монахів, готуючи їх різним чудернацьким чином: то варення зробить, то вино, то запече в горщику і наварить узвару. Саме так і була започаткована ця давня традиція обсмажування кави на берковецькій землі. А смак запашного вишуканого напою і сьогодні радує жителів селища.
created with
Website Builder Software .